С рюкзачком впечатлений по своей собственной Ебландии
Анна Танцюра
Самоанастезія зараз потрібна мені більше, ніж усі діалоги разом узяті. Мабуть уперше я хочу зануритися в себе, дістатися самого дна – і подивитися ясними, чесними очима на теперішнє, таке невизначене, розпанахане і зболіле, як моя грудна клітка.
В дурних і розумних перепетіях минулих років мені ще донедавна здавалося, що всі кредити, запаси в недоторкані запаси болю давно вичерпані.
Проте… Страждання невичерпні поки в людині жевріє життя. Дедалі частіше думаю, що життя і страждання – приховані синоніми, врослі одне в одне, як сіамські близнюки.
Я надто багато думаю. Мої думки – це все-одно, що робити розтин власноруч. І ще ця пекельна, дивна звичка постійно тікати. Будь-що — і потяг. Я хочу зрозуміти куди я постійно тікаю – до себе, від себе чи до когось ще. Стан – абсолютна посередність між тим, що вже втрачено і між тим, чого ще немає.
В мене завжди були дивні чоловіки. Останнім часом я стала вдаватись до аналізу тих відносин, у які мене заносило життя і з яких я, так чи інакше, але все-таки повернулася живою. Якщо розглядати з досить-такої цікавої площини сутність поняття «чоловік», то на мою думку чоловік – це короткочасна жіноча примха, яка з примхливої волі жінки стає її довгограючою проблемою. Так от і в мене всі проблеми, що я їх маю і вони мають мене відбуваються через два фактори – перший – це моя, часом, дурнувата голова і другий – це чоловіки, що були в мене і в мені.
В мене другу добу вимкнений телефон, я переїжджаю в нове житло, проте я не можу звільнитися від думки, що моє колишнє наздоганятиме мене шаленими темпами і постійно, посекундно дихатиме мені в потилицю.
Хай собі буде, як буде. Хай собі іде, як іде.
На сьогодні все…
Самоанастезія зараз потрібна мені більше, ніж усі діалоги разом узяті. Мабуть уперше я хочу зануритися в себе, дістатися самого дна – і подивитися ясними, чесними очима на теперішнє, таке невизначене, розпанахане і зболіле, як моя грудна клітка.
В дурних і розумних перепетіях минулих років мені ще донедавна здавалося, що всі кредити, запаси в недоторкані запаси болю давно вичерпані.
Проте… Страждання невичерпні поки в людині жевріє життя. Дедалі частіше думаю, що життя і страждання – приховані синоніми, врослі одне в одне, як сіамські близнюки.
Я надто багато думаю. Мої думки – це все-одно, що робити розтин власноруч. І ще ця пекельна, дивна звичка постійно тікати. Будь-що — і потяг. Я хочу зрозуміти куди я постійно тікаю – до себе, від себе чи до когось ще. Стан – абсолютна посередність між тим, що вже втрачено і між тим, чого ще немає.
В мене завжди були дивні чоловіки. Останнім часом я стала вдаватись до аналізу тих відносин, у які мене заносило життя і з яких я, так чи інакше, але все-таки повернулася живою. Якщо розглядати з досить-такої цікавої площини сутність поняття «чоловік», то на мою думку чоловік – це короткочасна жіноча примха, яка з примхливої волі жінки стає її довгограючою проблемою. Так от і в мене всі проблеми, що я їх маю і вони мають мене відбуваються через два фактори – перший – це моя, часом, дурнувата голова і другий – це чоловіки, що були в мене і в мені.
В мене другу добу вимкнений телефон, я переїжджаю в нове житло, проте я не можу звільнитися від думки, що моє колишнє наздоганятиме мене шаленими темпами і постійно, посекундно дихатиме мені в потилицю.
Хай собі буде, як буде. Хай собі іде, як іде.
На сьогодні все…
