Bashny.Net
Мої дорослі діти не люблять і не поважають мене, а веду я хочу для них тільки кращого
Bashny.Net
Що таке любов до батьків ? Це глибоке почуття вдячності та прихильності, яке формується з дитинства та продовжує розвиватися протягом усього життя. Ця любов виявляється у повазі, турботі, підтримці та розумінні. Вона може виявлятися у різних формах та ситуаціях, від щоденних дрібниць до значних життєвих вчинків.
Як би банально це не звучало, але люди в сучасних реаліях вже починають підзабувати про те, якою має бути подяка дітей до своєї матері та батька. Примхи, примхи навіть у дорослому віці, невдячність. Це та багато іншого стає нормою по відношенню дітей до своїх батьків. І згодом ситуація стає лише гіршою. Як її виправити та що для цього потрібно зробити? Своїм баченням щодо вирішення цієї проблеми поділилася з нами одна з наших постійних читачок.
Що таке любов до батьків Хоч мені вже більше 55 років, я продовжую з трепетом ставитись до своїх літніх батьків. Як інакше, адже вони мене виховали, всьому навчили і взагалі, завдяки їм я прийшла в цей світ. Тож тут, вважаю, немає нічого дивного. Я знаю, що таке любов до батьків.
Хоча й у нас, звичайно, свого часу були розбіжності. І це нормально. Наприклад, мене видали заміж ще зовсім молодою дівчиною, коли я взагалі й подумати не могла про весілля. Але так треба було. Жили ми тоді в невеликому селі, я могла залишитися в старих дівах… Я, звичайно, цього не розуміла і не хотіла виходити заміж за Ігоря, але ми прожили з ним разом понад тридцять років, виховали двох дітей. Як вважаєте, це гідне продовження шлюбу не з любові? Вважаю, так. Стерпиться – злюбиться.
А ось мої діти мене зовсім не люблять. Навіть не поважають, що там казати. Я їм слово, вони мені десять. Я даю їм поради у житті, а вони нарікають на те, що часи вже змінилися, і я нічого не розумію. Постійно вказують мені на те, що я виросла не в місті, а зараз ніяк не можу перебудуватися. Зовсім не розуміють що якби не ми з батьком, то й вони самі б досі сиділи б у селі та хвости бикам крутили.
Так ні, всі вже стали дорослими. Навчилися, пішли на роботу. Мене ось, хоч за що «дякую» можу сказати, навчили дивитися сайти в Інтернеті, вже добре. Та тільки я вважаю, що цього замало. І правди життя у цьому Інтернеті їм не знайти. Це я мушу їм розповісти. Але що толку від моїх оповідань, якщо мене ніхто не хоче слухати? Вони не знають, що таке любов до батьків.
Дочка, наприклад, зовсім не хоче братися за голову. Зустрічається з парубком, але заміж виходити зовсім не поспішає. Живе на орендованій квартирі, адже могла б і до нього переїхати. Хіба не в побуті проявляються всі найважливіші риси характеру? У мене такої можливості не було. Я спершу обручку надягла, а потім уже почала впізнавати чоловіка. А Іра не розуміє, що в стресі людина покаже себе набагато краще та швидше. Але мати для неї не указ.
Коля так взагалі потроху божеволіє. Він навпаки переїхав жити до жінки, яку знає лише кілька місяців. До цього зустрічався з однією, то вона йому серце розбила. Так він що надумав, почати нові стосунки з жінкою, яка вже має свою дитину. Ну, не дурень? Я йому кажу, що він ніколи в житті не стане батьком її дитини. І чоловіком для неї не стане, хіба що колись вона сама від нього понесе. Ну, це ж правда! А він усе балакає своє, про те, що я не розумію їхнього положення.
Тому я пропоную нам, як батькам, змінити ситуацію та направити її у нормальне русло. Коли чоловік і жінка подають на розлучення, потерпілому за законом зобов'язані платити аліменти. А хто у випадку з батьками та їхніми дорослими дітьми потерпілі? Ось те саме. Я вважаю, що якийсь відсоток від зарплати має бути за законом спрямований на утримання людей похилого віку. І для цього є одразу кілька причин.
По-перше, пенсії зараз справді дуже малі. Навіть мізерні. Я ще працюю, але маю особливий випадок. Та й пенсіонерів, які виростили величезну кількість невдячних дітей, зараз теж вистачає, як не глянь. Їм треба допомагати вже зараз. Це перше.
По-друге, більшість своїх грошей молоді люди, яким за 20 років і далі, витрачають зовсім не те що. Дорослі, повні сил та енергії люди, що катаються за кордоном, купують непотрібні речі і таким чином не ставляться критично до завтрашнього дня. А потім, у якийсь момент, розуміють, що вже пізно. Що прогуляли вони свої можливості та свої заощадження, не звертаючи уваги на те, що їм радили їхні батьки, які прожили це життя.
Тож витрати дітей на їхніх батьків не лише допоможуть останнім у моєму задумі. Вони ще й дисциплінують самих дітей. Навчать їх бути більш відповідальними, навчать економити та справлятися з труднощами. Я величезна кількість разів чула історії, в яких іпотека або народження дитини гартували сім'ю і робили її сильнішою, згуртованішою. Ось моя пропозиція теж зробить тільки краще як для мами з татом, так і для їхньої дитини. Потрібно тільки добре все підрахувати.
Ось тільки не треба намагатися критикувати мене. Особливо тим, хто молодший. Ви не були в моїй шкурі, а я вже у вашій побувати встигла. Тож я з усією відповідальністю можу сказати, що чудово розумію обидві сторони і суджу адекватно. Якщо ви любите своїх батьків, у моїх словах ви не знайдете нічого такого, що могло б здатися вам неправильним. В іншому випадку вам просто не важливо. Зробіть для себе >правильні висновки
Як би банально це не звучало, але люди в сучасних реаліях вже починають підзабувати про те, якою має бути подяка дітей до своєї матері та батька. Примхи, примхи навіть у дорослому віці, невдячність. Це та багато іншого стає нормою по відношенню дітей до своїх батьків. І згодом ситуація стає лише гіршою. Як її виправити та що для цього потрібно зробити? Своїм баченням щодо вирішення цієї проблеми поділилася з нами одна з наших постійних читачок.
Що таке любов до батьків Хоч мені вже більше 55 років, я продовжую з трепетом ставитись до своїх літніх батьків. Як інакше, адже вони мене виховали, всьому навчили і взагалі, завдяки їм я прийшла в цей світ. Тож тут, вважаю, немає нічого дивного. Я знаю, що таке любов до батьків.
Хоча й у нас, звичайно, свого часу були розбіжності. І це нормально. Наприклад, мене видали заміж ще зовсім молодою дівчиною, коли я взагалі й подумати не могла про весілля. Але так треба було. Жили ми тоді в невеликому селі, я могла залишитися в старих дівах… Я, звичайно, цього не розуміла і не хотіла виходити заміж за Ігоря, але ми прожили з ним разом понад тридцять років, виховали двох дітей. Як вважаєте, це гідне продовження шлюбу не з любові? Вважаю, так. Стерпиться – злюбиться.
А ось мої діти мене зовсім не люблять. Навіть не поважають, що там казати. Я їм слово, вони мені десять. Я даю їм поради у житті, а вони нарікають на те, що часи вже змінилися, і я нічого не розумію. Постійно вказують мені на те, що я виросла не в місті, а зараз ніяк не можу перебудуватися. Зовсім не розуміють що якби не ми з батьком, то й вони самі б досі сиділи б у селі та хвости бикам крутили.
Так ні, всі вже стали дорослими. Навчилися, пішли на роботу. Мене ось, хоч за що «дякую» можу сказати, навчили дивитися сайти в Інтернеті, вже добре. Та тільки я вважаю, що цього замало. І правди життя у цьому Інтернеті їм не знайти. Це я мушу їм розповісти. Але що толку від моїх оповідань, якщо мене ніхто не хоче слухати? Вони не знають, що таке любов до батьків.
Дочка, наприклад, зовсім не хоче братися за голову. Зустрічається з парубком, але заміж виходити зовсім не поспішає. Живе на орендованій квартирі, адже могла б і до нього переїхати. Хіба не в побуті проявляються всі найважливіші риси характеру? У мене такої можливості не було. Я спершу обручку надягла, а потім уже почала впізнавати чоловіка. А Іра не розуміє, що в стресі людина покаже себе набагато краще та швидше. Але мати для неї не указ.
Коля так взагалі потроху божеволіє. Він навпаки переїхав жити до жінки, яку знає лише кілька місяців. До цього зустрічався з однією, то вона йому серце розбила. Так він що надумав, почати нові стосунки з жінкою, яка вже має свою дитину. Ну, не дурень? Я йому кажу, що він ніколи в житті не стане батьком її дитини. І чоловіком для неї не стане, хіба що колись вона сама від нього понесе. Ну, це ж правда! А він усе балакає своє, про те, що я не розумію їхнього положення.
Тому я пропоную нам, як батькам, змінити ситуацію та направити її у нормальне русло. Коли чоловік і жінка подають на розлучення, потерпілому за законом зобов'язані платити аліменти. А хто у випадку з батьками та їхніми дорослими дітьми потерпілі? Ось те саме. Я вважаю, що якийсь відсоток від зарплати має бути за законом спрямований на утримання людей похилого віку. І для цього є одразу кілька причин.
По-перше, пенсії зараз справді дуже малі. Навіть мізерні. Я ще працюю, але маю особливий випадок. Та й пенсіонерів, які виростили величезну кількість невдячних дітей, зараз теж вистачає, як не глянь. Їм треба допомагати вже зараз. Це перше.
По-друге, більшість своїх грошей молоді люди, яким за 20 років і далі, витрачають зовсім не те що. Дорослі, повні сил та енергії люди, що катаються за кордоном, купують непотрібні речі і таким чином не ставляться критично до завтрашнього дня. А потім, у якийсь момент, розуміють, що вже пізно. Що прогуляли вони свої можливості та свої заощадження, не звертаючи уваги на те, що їм радили їхні батьки, які прожили це життя.
Тож витрати дітей на їхніх батьків не лише допоможуть останнім у моєму задумі. Вони ще й дисциплінують самих дітей. Навчать їх бути більш відповідальними, навчать економити та справлятися з труднощами. Я величезна кількість разів чула історії, в яких іпотека або народження дитини гартували сім'ю і робили її сильнішою, згуртованішою. Ось моя пропозиція теж зробить тільки краще як для мами з татом, так і для їхньої дитини. Потрібно тільки добре все підрахувати.
Ось тільки не треба намагатися критикувати мене. Особливо тим, хто молодший. Ви не були в моїй шкурі, а я вже у вашій побувати встигла. Тож я з усією відповідальністю можу сказати, що чудово розумію обидві сторони і суджу адекватно. Якщо ви любите своїх батьків, у моїх словах ви не знайдете нічого такого, що могло б здатися вам неправильним. В іншому випадку вам просто не важливо. Зробіть для себе >правильні висновки