Малий

Уляна Задарма ....МАЛИЙ був слухняним хлопчиком. Він узагалі був із тієї зручної породи сором"язливих мовчазних дітей, які рідко про щось просять, рідко голосно сміються , а якщо плачуть, то достатньо відвести їх за руку в крихітну кімнатку на другому поверсі, дати ляпаса, зачинити на ключ і спокійно займатися своїми справами. Соплі і шмарклі дитячі дратують,знаєте... МАЛИЙ не створював проблем. Тому коли Тітка одного вересневого сірого дня наказала йому згребти докупи і спалити осіннє листя в саду, він без жодних заперечень відклав убік стареньку пожежну машину без одного колеса, вдягнув свою червону дівчачу - та яка різниця?...головне, що голова захищена - шапку і пішов у холодний сад. Сад був величезний. Старі яблуні, горіхи, вишні, кілька кленів і навіть один каштан - усі, немов діти, що похворіли, жовтіли, блідли, губили барви... І всипали землю листям...Листя тихо старіло на вологій землі - без свідомості, без сил. Тільки холодний вітер раз-у-раз ворушив його і марно намагався погратися. ...МАЛИЙ узяв старі граблі і почав згрібати непритомне листя на купку... Його було так багато, що купка утворилася чимала. Серед листя МАЛОМУ інколи траплялися й дивні предмети - зубці грабель зачепили якось щось мереживне - якийсь посірілий від бруду й туманів предмет жіночої білизни... А ще через кілька метрів - обгорілу пластмасову руку якоїсь ляльки. А потім металеві іржаві зубці грабель дзвякнули об щось маленьке і також металеве - то був ключ! Ключ, загублений Тіткою ще влітку - тоді МАЛИЙ шукав його три дні....МАЛИЙ підняв ключ і заховав до кишені, продовжуючи згрібати листя і усякий мотлох на купу.Він гріб і гріб,гріб і гріб... Найгіршим було те, що на місце старих листків з похмурих дерев осипалися все нові й нові... ...День добігав кінця. Ось уже прочвалав попри паркан Тітчиного саду Дядько, повертаючись з роботи - він був аптекарем єдиної у містечку аптеки. Не звертаючи жодгої уваги на МАЛОГО, він піднявся східцями на поріг і зник за дверима. Звідти смачно запахло... .. Ось уже й сонце почало повільно опадати, як сухий листок, за будинок. А робота МАЛОГО тривала. Коли сутінки почали перетворюватись поволі на темну осінню ніч, МАЛИЙ втратив надію зібрати усе листя. Він поправив червону дівчачу шапку, що з"їхала на чоло, дістав сірники і підпалив величезну купу осіннього листя, старанно підгорнувши спочатку - щоб не розвалювалася - її до стіни Тітчиного будинка. Листя не дуже хотіло горіти.. Тліло, скручувалося, чорніло... Гіркий ядучий дим різав ніс та очі... Це було нестерпно. Поволі дим розповзався садом... У МАЛОГО щось запульсувало у скронях...Не дай Боже Тітка або - що ще гірше Дядько - вийдуть надвір... Тоді... Тоді... МАЛИЙ дістав з кишені знайденого ключа, підійшов до вхідних дверей і ...замкнув двері. На всякий випадок. Щоб Тітка з Дядьком не постраждали від цього отруйного жахливого диму... Та й врешті, треба нормально роздмухати вогонь - листя потрібно спалити - так просила Тітка. Кашляючи МАЛИЙ підійшов до старого похиленого паркана і виламав кілька дощок. Прилаштував їх до величезної купи тліючого листя і , задихаючись, спробував підпалити дошки. Полум"я весело зайнялось. Веселі іскри злітали догори. Темна ніч навколо потемніла ще більше... Стало спекотно і МАЛИЙ зняв червону дівчачу шапку. Полум"я гуділо, а вітер роздмухував його ще більше... Незабаром почали горіти стіна і дах. Звідкілясь - здається з будинку - доносились якісь верески... Але МАЛИЙ не зважав - Тітка попросила його згребти і спалити осіннє листя в саду... А МАЛИЙ був дуже старанним, слухняним хлопчиком і рідко створював проблеми.