Наступного ранку

Уляна Задарма .. Він прокинувся з дивним відчуттям. О 4-тій ранку за вікном вже сіріло... Птахи горолопанили радісно і завзято,очікуючи щоденного дива - появи сонячного кола з-за сірих багатоповерхових будівель... Дивним було відчуття присутності чогось...чи когось? ...незнайомого у кімнаті.Цей хтось - чи щось?... швидше - хтось,але - ВОНО,бо не мало яскраво виражених статевих ознак - було малесеньке і крихітне... Сиділо просто на недбало розкиданих по підлозі речах і зосереджено длубалося у чорних кігтиках крихітних пальчиків,не звертаючи жодної уваги на Нього. -Хто Ти ? -запитав здивовано Він чудернацького гостя. ВОНО підняло голівку,вишкірило гострі зубки і сказало: -Я хто? Я - твоя Журба. Твоя віднині невиліковна ЖУРБА і незмінна подруга... - і захихотіло тихесенько,почухуючи волохатий животик.. ...Він зістрибнув з ліжка і...відчув раптом як заболіла неприємно стопа - наступив на крихітний предмет,що також лежав на підлозі. Це була сережка Марти. Маленька біла перлинка. Гладенька і блискуча... Одразу пригадалися Мартині красиві рожеві вуха...З отими перлинками вони нагадували справжні морські коштовні мушлі... Тільки на відміну від мушель, були теплі і м"які...І їх хотілось цілувати... ... і... ціле відро холодних спогадів про вчорашній вечір раптом заставило здригнутись - Марти більше немає тут. І не буде вже... Вчора вона пішла... Пішла! Пішла,бо ... ...Пуста шафка її стояла з відчиненими дверцятами,у ванній кімнаті усе ще зберігався запах її парфумів...Він щосили заплющив очі,відчайдушно намагаючись відкинути нову реальність... і на мить йому навіть здалося,що він вловив аромат ранкової кави,яку щоранку варила Марта для нього... Але гострий біль раптом примусив його скрикнути і розплющити очі: ВОНО ,одягнуте у білу лікарняну шапочку і поплямлений рудими запраними плямами білий лікарський халат,міцно трималося за край його розпанаханої грудної клітки. В одній лапці ВОНО тримало старе іржаве лезо, зрізало з його пульсуючого серця тонесенькі пластерочки і з"їдало їх,товстішаючи на очах! - Геть! - скрикнув Він перелякано з наростаючою огидою,намагаючись скинути це створіння на підлогу.ВОНО не втрималось і важко гепнулось додолу...Заскавуліло...А потім тихим і ніжним голосом Марти сказало -Любий...навіщо ти так? Його обдало морозом... Не довго думаючи Він схопив пакет для сміття,запхав туди створіння,натягнув перший ліпший одяг і побіг сходами на вулицю і, перестрибуючи через три сходинки,вискочив надвір, попри лавку з сусідками до найближчого сміттєвого баку. ...ВОНО вело себе жахливо - вовтузилось... потім почало стогнати Мартиним голосом... нарешті з пакету почала крапати червона рідина,схожа на кров... Сусідки підозріло зашепотілись на лавці. Найгіршим було те,що пакет для сміття раптом луснув у кількох місцях і ... крізь один з отворів ясно проглядалося ніжне жіноче вухо,я якому - о лихо! - яскраво сяяла сережка- перлинка... Він схолов від жаху і ,не довго думаючи,кинувся назад додому ,так і не вкинувши пакет до смітника... - Маячня! - переконував сам себе,не наважуючись проте заглянути в пакет... - Маячня,Марто! - продовжував бурмотіти ,наливаючи тремтячими руками у брудний стакан велику порцію дорогого коньяку,подарованого їм з Мартою в щасливий день одруження. - Маячня - тихо плямкав губами,уже провалюючись у важкий липкий хмільний сон... Порожня пляшка скотилася з колін. ... А наступного ранку він не прокинувся. Журба відгризла йому голову. ...Він так і пішов на роботу -не прокидаючись і без голови... але зі стійким запахом вчорашнього коньяку. В кишені його куртки лежала Мартина сережка.