Наступного ранку

Уляна Задарма



… Він прокинувся з дивним відчуттям.
О 4-тій ранку за вікном вже
сіріло… Птахи горолопанили радісно і завзято, очікуючи щоденного дива — появи сонячного кола з-за сірих багатоповерхових будівель…
Дивним було відчуття присутності чогось… чи когось?… незнайомого у
кімнаті.Цей хтось — чи щось?.. швидше — хтось, але — ВОНО, бо не мало
яскраво виражених статевих ознак — було малесеньке і крихітне… Сиділо
просто на недбало розкиданих по підлозі речах і зосереджено длубалося у
чорних кігтиках крихітних пальчиків, не звертаючи жодної уваги на Нього.
-Хто Ти? -запитав здивовано Він чудернацького гостя.
ВОНО підняло голівку, вишкірило гострі зубки і сказало:
-Я хто? Я — твоя Журба. Твоя віднині невиліковна ЖУРБА і незмінна
подруга… — і захихотіло тихесенько, почухуючи волохатий животик…
… Він зістрибнув з ліжка і… відчув раптом як заболіла неприємно стопа — наступив на крихітний предмет, що також лежав на підлозі. Це була
сережка Марти. Маленька біла перлинка. Гладенька і блискуча… Одразу
пригадалися Мартині красиві рожеві вуха… З отими перлинками вони
нагадували справжні морські коштовні мушлі… Тільки на відміну від
мушель, були теплі і м«які...І їх хотілось цілувати…
… і… ціле відро холодних спогадів про вчорашній вечір раптом заставило
здригнутись — Марти більше немає тут. І не буде вже… Вчора вона пішла…
Пішла! Пішла, бо…
… Пуста шафка її стояла з відчиненими дверцятами, у ванній кімнаті усе ще
зберігався запах її парфумів… Він щосили заплющив очі, відчайдушно
намагаючись відкинути нову реальність… і на мить йому навіть здалося, що
він вловив аромат ранкової кави, яку щоранку варила Марта для нього…
Але гострий біль раптом примусив його скрикнути і розплющити очі: ВОНО
, одягнуте у білу лікарняну шапочку і поплямлений рудими запраними
плямами білий лікарський халат, міцно трималося за край його розпанаханої
грудної клітки. В одній лапці ВОНО тримало старе іржаве лезо, зрізало з
його пульсуючого серця тонесенькі пластерочки і з»їдало їх, товстішаючи на
очах!
— Геть! — скрикнув Він перелякано з наростаючою огидою, намагаючись
скинути це створіння на підлогу.ВОНО не втрималось і важко гепнулось
додолу… Заскавуліло… А потім тихим і ніжним голосом Марти сказало
-Любий… навіщо ти так?
Його обдало морозом… Не довго думаючи Він схопив пакет для
сміття, запхав туди створіння, натягнув перший ліпший одяг і побіг сходами
на вулицю і, перестрибуючи через три сходинки, вискочив надвір, попри
лавку з сусідками до найближчого сміттєвого баку.
… ВОНО вело себе жахливо — вовтузилось… потім почало стогнати
Мартиним голосом… нарешті з пакету почала крапати червона
рідина, схожа на кров…
Сусідки підозріло зашепотілись на лавці. Найгіршим було те, що пакет для
сміття раптом луснув у кількох місцях і… крізь один з отворів ясно
проглядалося ніжне жіноче вухо, я якому — о лихо! — яскраво сяяла сережка-
перлинка…
Він схолов від жаху і, не довго думаючи, кинувся назад додому, так і не
вкинувши пакет до смітника…
— Маячня! — переконував сам себе, не наважуючись проте заглянути в
пакет…
— Маячня, Марто! — продовжував бурмотіти, наливаючи тремтячими руками у
брудний стакан велику порцію дорогого коньяку, подарованого
їм з Мартою в щасливий день одруження.
— Маячня — тихо плямкав губами, уже провалюючись у важкий липкий
хмільний сон…
Порожня пляшка скотилася з колін.
… А наступного ранку він не прокинувся.
Журба відгризла йому голову.
… Він так і пішов на роботу -не прокидаючись і без голови… але зі стійким
запахом вчорашнього коньяку. В кишені його куртки лежала Мартина
сережка.