Осіння казка

Уляна Задарма





… розкажи мені казку… просила щовечора одна маленька дівчинка
— ну… давай про трьох поросят?
— ні!
— про Кота- в Чоботях?
— ні! придумай!… про мене!
… Сьогодні ця дівчинка вже вміє читати і сама складає казки. А тоді, особливо коли дівчинка
хворіла, доводилось вигадувати і фантазувати:) ось одна з тих фантазій — безцінна, як один
із спогадів…

… Одного осіннього дня Женя прокинулася дуже рано.За вікном усе плавало в білому, як
молоко, тумані… Під ковдрою з фіолетовими сніговиками було тепло і затишно. Ранковий (
здається, двадцять восьмий...) сон усе ще тримав за крихітного хвостика недорахованого
ввечері десятого слона…
-Ще подрімаю… — подумала Женя.Аж раптом помітила коло стільця приготовані звечора нові
червоні гумові чобітки!
… За мить Женя у нових червоних гумових чобітках з кошиком у руці стояла на кухні.Тато і
мама про щось тихенько розмовляли.Бабуся готувала «правильні» бутерброди ( дідусь поряд
старанно слідкував за ПРАВИЛЬНОЮ товщиною кружалець ковбаси, які бабуся нарізала, щоб
приготувати «правильні» бутерброди...)
-Я ГОТОВА!!! — урочисто і дзвінко промовила Женя.
-Ти підеш до лісу у піжамі?-поцікавився Тато.
Довелося зробити купу нудних речей — вмитись, почистит зуби, зняти піжаму, вдягнути
светрика і штани, з"їсти кашу… Усі ходили по квартирі, носили туди-сюди
кошики, одягалися, пили чай… Поки батьки та дідусь з бабусею про щось сперечалися за
сніданком, Женя ще раз уважно переглянула картинки, які учора фломастером намалював їй
дідусь.Так-так… Грибок у червоному капелюшку з білими крапками класти у кошик — не
можна.Симпатичний грибок у білій спідничці класти у кошик — не можна.Навіть понюхати чи
лизнути — не можна… Навіть близько підходити — не можна…
А ось ці руденькі цвяшки, що ростуть усі разом укупочці на пеньку,-можна… Пеньок брати не
треба…
-А якщо ти побачиш ще якогось грибка, просто поклич мене,-сказав дідусь, у якого раптом
чомусь перестав писати фломастер. (Зате почався футбольний матч по телевізору...)
Це було вчора. А сьогодні…
-Це нестерпно! Як довго вони збираються!-сердилась подумки Женя. Адже цього ранку-
вперше у житті!- вона вирушала у ліс ЗБИРАТИ ГРИБИ…
Нарешті усі були готові до подорожі.Женіне сердечко радісно стукало і підскакувало! Їй
подобалось усе, що відбувалось — і шум вокзалу,і возал,і переповнений вагон електропоїзда…
І запах чогось такого незвично нового… І навіть хлопчик на лавочці навпроти, який щоразу
показував Жені язика, як тільки вона дивилася на нього…
За вагонним склом швиденько пробігли високі будинки, за ними — будиночки, за ними — великі
жовто-зелені поля з плямкаючими коровами… Нарешті десь на краєчку світу замерехтів
кольоровим листом осінній ліс.
Женя міцно тримала маму за руку, коли вони вийшли на крихітній станції.Тут замість
вокзалу стояла невеличка хатинка із зачиненим віконцем із надписом КАСА…
-Тут живе ХАБА-ЯБА?- запитала Женя, яка єдина на світі знала справжнє ім«я Баби-Яги.
-Ні, донечко, тут продають квитки.

Нарешті стежина привела мандрівників у справжній ліс.Бабуся вдягнула окуляри.Дідусь і
Тато озброїлись палицями і почали уважно оглядати кущі і траву, щоразу звертаючи вбік від
стежки.
-Є! Перший! — радісно крикнув Дідусь.
Незабаром і в Мами, і в Тата ,і навіть у Бабусі в кошиках були гриби.Тільки Женін
маленький кошик залишався досі порожнім…
Це було сумно… Ні, це було дуже навіть образливо… Адже Женя старанно заглядала під
дерева, розгортала траву… Грибів не було… Хотілося плакати.
— Не журись, мала! Гриби вміють гарно ховатися… Давай пошукаємо разом?
-Ні! Я хочу САМА- відповіла Женя і подумала:» Ну ось я вам покажу! — звертаючись до
грибів, які так вправно поховалися від неї.
Вона підхопила свого досі порожнього новенького кошика і рішуче
зробила крок в сторону хащів. Бо де ж їще, як не там — у сутінках темного лісу — могли вони
поховатись?
— Донечко, не йди далеко! — Давай покладемо в твій кошик ось цього симпатичного пана?-
гукнула мама, тримаючи в руках ще одного грибка в червоній шапці.
… але Женя вже твердо вирішила знайти гриба самостійно!...і без грибка не повертатися.
Було трішки лячно, але зовсім недалеко чулися голоси батьків, та дідуся і бабусі. Раз по раз
хтось із них радісно повідомляв:
— Ще один! або — Женя, агов!
Женя дзвінко відповідала «Агов» і старанно розгортала траву під кущами…
Нарешті! Нарешті вона САМА ЗНАЙШЛА першого гриба! ВІн був маленький, з гарнюсінькою
коричневою шапочкою та ще й з листочком на ній.Женіне серце закалатало з радості! Вона
обережно — як вчив Дідусь — дістала грибочка і опустила його в кошик. На душі було радісно!
Женя вже зібралася бігти до мами, щоб похвалитися знахідкою… Аж раптом побачила
неподалік ще одного грибка — він був трошки більший. Коли і другий гриб опинився в
кошику, Женя помітила й третього… Він був під великою старою похмурою ялиною зовсім
недалеко — великий, міцний, з великою рудою шапкою набакир.
Женя захоплено кинулась до нього…
Наступного гриба Женя вже запихала до повнісінького кошика… Але що це — он там… Між
отими трьома високими смереками? Невже…
Гриб був просто велетенський — з добряче відро! Женя витрусила безжально усі малесенькі
грибочки з кошика і опустила туди велетня…
Коли вона, наспівуючи з радості та уявляючи, як здивуються усі, нарешті вирішила бігти
назад, до батьків, погляд її вихопив з темряви хащів щось цілком неймовірне!.. Жені
перехопило подих… Гриб був майже у Женін зріст! Женя підійшла до нього
близенько, зачудовано обійшла навколо… А тоді… Тоді обійняла руками товсту білотілу ніжку
гриба, намагаючись відірвати його від всіяної голками ялин та смерек землі…
Сталось неймовірне!!!… Женя відчула як Гриб також обхопив її міцними грибячими руками…
Хвилинку Женя і Гриб стояли, обійнявшись, мов після довгої розлуки родичі.Женя усе ще
намагалася висмикнути Гриба, та сили виявились нерівними — Гриб схопив Женю і… кудись
поніс. Жені хотілося кричати, але від страху її голос кудись зник…
Женя намагалася вщипнути Гриба за білий пружний бік, але той не звертав на дівчинку
жодної уваги, а тільки швидко біг лісом. Довкола шурхотіли загрозливо гілки високих смерек і
ялин, та хтось моторошно пугикав… Стало страшно! І тільки-но Женя прийняла непросте
рішення вкусити Гриба за бік, до якого був притиснутий її ніс, як раптом рух припинився.
… Женя опинилася посередині великої галявини, де колом стояли велетенські Гриби. Женя
перелякано розглядала усю цю компанію, притискаючи до себе свого порожнього
маленького кошика.
Гриби не менш прискіпливо розглядали Женю. Їй чомусь дуже захотілося до мами і тата.
… Десь у верховітті дерев навколо галявини зашумів холодний вітер, сіра хмара, що висіла
високо вгорі, спустилася вниз і майже торкалася вершечків гриб«ячих капелюхів. Гриби, немов
по сигналу, почали наспівувати якусь повільну одноманітну пісню, а з хмари дрібненько
посіявся колючий дощ… Тоді сталося дивне — земля неподалік Женіних ніг немов
провалилась у вир, відкрився підземний хід, деЖеня встигла помітити покриті мохом сходи.
По сходах на галявину вийшов молодий і стрункий Гриб. Його вродливе обличчя було
стурбоване, а на голові сяяв великий золотий капелюх. Дощ вмить припинився, гриби
замовкли.
Гриб в золотому капелюхові кілька секунд розглядав Женю.
— Хочеться грибочків назбирати, правда? — запитав він несподівано тоненьким голоском.
— Хочеться! — чесно призналася Женя.
— Я — Король Грибів. Козарик Осяйний Перший. А ти — саме та дівчинка у червоних
чоботах, яка знає справжнє ім»я Баби Яги і таємне закляття проти нашого давнього ворога?..
— Я — Женя. Я не знаю заклять. Я додому хочу… Можна, я піду?
Мене мама чекає!
Тут Король-гриб хитнув головою і гігантські гриби стали довкола галявини суцільною
стіною. Тоді він махнув тоненькою тендітною рукою і звідкілясь з-під землі вискочив
невеличкий — розміром з дитяче відерце — Мухомор. В його руках Женя побачила рудий
згорток.
Мухомор розгорнув згорток, зроблений з сухого осіннього листу і дзвінким голосом прочитав:
— Літопис Грибів.… і з«явиться голодний Равликус Драконус на рід гриб»ячий, і подірявить
він капелюхів достойних числом великим. Аж постане на галявині смуток і розбрат, чий
капелюх кращий…
І буде так, допоки в дні правління короля Козарика Осяйного не з«явиться на галявині
дівчинка, що матиме червоні ноги та знатиме справжнє ім»я Хаби-Яби. І проспіває у темряві
закляття і піде з галявини голодний равликус Драконус ще до світанку у землі далекі,
незвідані..."
— ось так! — сказав Король Козарик осяйний, намагаючись прилаштувати на свого капелюха
клапоть фіолетового моху — у тому місці, де сяяла велика діра.

продовження буде
  • 340
  • 16/08/2016


Поделись



Подпишись



Смотрите также

Новое