Малий

Уляна Задарма



… МАЛИЙ був слухняним хлопчиком. Він узагалі був із тієї зручної породи
сором«язливих мовчазних дітей, які рідко про щось просять, рідко голосно
сміються, а якщо плачуть, то достатньо відвести їх за руку в крихітну
кімнатку на другому поверсі, дати ляпаса, зачинити на ключ і спокійно
займатися своїми справами. Соплі і шмарклі дитячі дратують, знаєте…
МАЛИЙ не створював проблем.
Тому коли Тітка одного вересневого сірого дня наказала йому згребти
докупи і спалити осіннє листя в саду, він без жодних заперечень відклав
убік стареньку пожежну машину без одного колеса, вдягнув свою червону
дівчачу — та яка різниця?.. головне, що голова захищена — шапку і пішов у
холодний сад.
Сад був величезний. Старі яблуні, горіхи, вишні, кілька кленів і навіть один
каштан — усі, немов діти, що похворіли, жовтіли, блідли, губили барви… І
всипали землю листям… Листя тихо старіло на вологій землі — без свідомості,
без сил. Тільки холодний вітер раз-у-раз ворушив його і марно намагався
погратися.
… МАЛИЙ узяв старі граблі і почав згрібати непритомне листя на купку…
Його було так багато, що купка утворилася чимала. Серед листя МАЛОМУ
інколи траплялися й дивні предмети — зубці грабель зачепили якось щось
мереживне — якийсь посірілий від бруду й туманів предмет жіночої
білизни… А ще через кілька метрів — обгорілу пластмасову руку якоїсь
ляльки. А потім металеві іржаві зубці грабель дзвякнули об щось маленьке і
також металеве — то був ключ! Ключ, загублений Тіткою ще влітку — тоді
МАЛИЙ шукав його три дні… МАЛИЙ підняв ключ і заховав до кишені,
продовжуючи згрібати листя і усякий мотлох на купу.Він гріб і гріб, гріб і
гріб… Найгіршим було те, що на місце старих листків з похмурих дерев
осипалися все нові й нові…
… День добігав кінця. Ось уже прочвалав попри паркан Тітчиного саду
Дядько, повертаючись з роботи — він був аптекарем єдиної у містечку
аптеки. Не звертаючи жодгої уваги на МАЛОГО, він піднявся східцями на
поріг і зник за дверима. Звідти смачно запахло…
… Ось уже й сонце почало повільно опадати, як сухий листок, за будинок. А
робота МАЛОГО тривала.
Коли сутінки почали перетворюватись поволі на темну осінню ніч, МАЛИЙ
втратив надію зібрати усе листя. Він поправив червону дівчачу шапку, що
з»їхала на чоло, дістав сірники і підпалив величезну купу осіннього листя,
старанно підгорнувши спочатку — щоб не розвалювалася — її до стіни
Тітчиного будинка. Листя не дуже хотіло горіти… Тліло, скручувалося,
чорніло… Гіркий ядучий дим різав ніс та очі… Це було нестерпно. Поволі
дим розповзався садом… У МАЛОГО щось запульсувало у скронях… Не дай
Боже Тітка або — що ще гірше Дядько — вийдуть надвір… Тоді… Тоді…
МАЛИЙ дістав з кишені знайденого ключа, підійшов до вхідних дверей і
… замкнув двері. На всякий випадок. Щоб Тітка з Дядьком не постраждали
від цього отруйного жахливого диму… Та й врешті, треба нормально
роздмухати вогонь — листя потрібно спалити — так просила Тітка.
Кашляючи МАЛИЙ підійшов до старого похиленого паркана і виламав
кілька дощок. Прилаштував їх до величезної купи тліючого листя і,
задихаючись, спробував підпалити дошки. Полум«я весело зайнялось.
Веселі іскри злітали догори. Темна ніч навколо потемніла ще більше… Стало
спекотно і МАЛИЙ зняв червону дівчачу шапку. Полум»я гуділо, а вітер
роздмухував його ще більше… Незабаром почали горіти стіна і дах.
Звідкілясь — здається з будинку — доносились якісь верески… Але МАЛИЙ не
зважав — Тітка попросила його згребти і спалити осіннє листя в саду… А
МАЛИЙ був дуже старанним, слухняним хлопчиком і рідко створював
проблеми.