Страшна історія про кота (як кіт дещо вкрав)

Анастасия Гиренкова



Вечеряли ми з Раїсою, солодка "Ізабелла" трохи заграла, і почала Раїса згадувать бувальщини.
— А я казала тобі, як мене кіт дещо відкусив?
— Нє,-кажу,-шо то було?
— Лишила мене мама маленьку (десь вісім місяців було) з братами. Одному три рочки, іншому сьомий йшов. Та й каже, як мокренька буде, то ви пелюшки витягніть, а сухеньки покладіть, тілько обережно! То й пішла до ферми. Вертається до дому, а малі по кутках забилися та плачуть: «Не лайся, мамо, то не ми, то кіт вкусив!» Шо сталося? Мама до комори, там кіт замкнений, з очима великими, переляканий, шкурнув так, тільки його й бачили! Мама до мене, я без пелюшок, ногами граюся, шось базікаю… — То шо таке сталося, чого ви плачете?,-питається мама в синів. А вони ще дужче просять: «Не бий нас, мамо, то не ми. Ми до Райки пелюшки міняти, а в неї нічого попід пелюшками немає… Ми не відривали, то кіт відкусив! То ми його вже лупцювали!»