331
Звикаю
Уляна Задарма
Звикаю до Тебе — чужого… Поволі — звикаю.
Звикаю незвично спокійно дивитися сни.
(… Там досі пливуть кораблі до далекого краю)
Я звикну… я — зникну… Твоєї не рушу весни.
Обіцяю.
Звикаю звикати. На речі дивитись простіше.
Слова і зізнання губити в байдужій юрбі.
Крізь мене — пробач — ще ростуть ненаписані вірші.
… бо Ти мені снишся.
Хоч я вже не снюся — Тобі.
Звикаю до Тебе — чужого… Поволі — звикаю.
Звикаю незвично спокійно дивитися сни.
(… Там досі пливуть кораблі до далекого краю)
Я звикну… я — зникну… Твоєї не рушу весни.
Обіцяю.
Звикаю звикати. На речі дивитись простіше.
Слова і зізнання губити в байдужій юрбі.
Крізь мене — пробач — ще ростуть ненаписані вірші.
… бо Ти мені снишся.
Хоч я вже не снюся — Тобі.
