Дім

Уляна Задарма ...ні подиху, ні вітру, ані грому... Був день жарким,як лава... Дім мовчав... Ти так давно втекла із цього Дому, що Дім тебе тепер не впізнавав. ...Звикав. Вдивлявся в Тебе знічено й тривожно (...а втім,налив,як гостеві,вина...) ...І шепотіли Стіни заворожено - Невже...ВОНА? ...невже - ОТА,що марила Світами Вершинами,Дорогами,Людьми, Двобоями... ( як Дон Кіхот- млинами...) якій такі тісненькі БУли - ми?... І плямкали старечими губами... і дихали старечими грудьми... пригадуючи те "не повернуся!" й з картону Крила...( До зірок-лети! ) Лиш Батько із портрета посміхнувся: - Нарешті - ТИ...