Дім

Уляна Задарма





… ні подиху, ні вітру, ані грому…
Був день жарким, як лава… Дім мовчав…

Ти так давно втекла із цього Дому,
що Дім тебе тепер не впізнавав.
… Звикав.

Вдивлявся в Тебе знічено й тривожно
(… а втім, налив, як гостеві, вина...)
...І шепотіли Стіни заворожено
— Невже… ВОНА?
… невже — ОТА, що марила Світами
Вершинами, Дорогами, Людьми,
Двобоями… ( як Дон Кіхот- млинами...)
якій такі тісненькі БУли — ми?..

І плямкали старечими губами…
і дихали старечими грудьми…

пригадуючи те «не повернуся!»
й з картону Крила...( До зірок-лети! )

Лиш Батько із портрета посміхнувся:
— Нарешті — ТИ…
  • 578
  • 24/08/2016


Поделись



Подпишись



Смотрите также