Вінсент

Уляна Задарма



… над полем, над полем, над болем — вібрує Небо
… вібрує під небом зерном золотим — Земля…
Ти знаєш… Самотність — вона проника між ребер -
малює дорогу — й дорога веде в поля

такі золоЧЕні!.. аж їм ні кінця, ні краю…
А ти поміж ними-Творця недолугий клон.
...і все що лишається — випустити цю зграю-
крізь отвір у серці — цю зграю гірких ворон,

які вже чекають на постріл… пора… ворони…
ще подих… ще помах… ще пензля один мазок…
Ти знаєш… Самотність — це те, що невиліковно.
Ти знаєш… Самотність — це те, що невиліковно.
Ти знаєш… Самотність — це те, що невиліковно.

(Вінсент посміхнувся. Вінсент натиснув гачок.)