Деніел Данглас Хоум: медіум, який левітував на очах у сотень свідків

Троє людей дивляться у вікно третього поверху. Груденьська ніч. По вулиці пливе густий, їдкий лондонський туман. А за вікном, у повітрі, ширяє людина. Без мотузок. Без прихованих механізмів. Він просто випливає з одного вікна, зависає над вулицею на висоті сімдесяти футів, а потім плавно влітає в інше вікно. Цієї ночі 1868 року лорд Адаре, капітан Вінн і майстер Ліндсі заціпеніли від жаху.

Це не декорації сучасного містичного трилера. Це задокументований факт. Людину за вікном звали Деніел Данглас Хоум. І за все його життя його жодного разу — жодного разу — не спіймали на шахрайстві.

Хлопчик, який чув стукіт

Він народився в Шотландії в 1833 році. Позашлюбний син, як шепотіли сусіди, якогось аристократа. Бліда, хвороблива дитина, яка з раннього дитинства кашляла кров'ю. Туберкульоз — «біла чума» дев'ятнадцятого століття — стане його вічним супутником і, зрештою, вбивцею.

Дивацтва почалися рано. У сім'ї його тітки, куди хлопчика відправили на виховання (і з якою він пізніше перебрався в Америку), постійно рухалися меблі. Самі по собі. Ночами в стінах лунав виразний, ритмічний стукіт. Тітка, будучи жінкою суворих пресвітеріанських правил, вирішила, що хлопець привів у дім диявола. І просто виставила сімнадцятирічного хворого підлітка на вулицю.

Можливо, це було найкраще, що могло з ним статися. Тому що надворі стояли 1850-ті. Світ божеволів від спіритизму. Люди відчайдушно хотіли вірити, що смерть — це ще не кінець. І тут з'являється Деніел. Витончений, з тонкими рисами обличчя, пронизливим поглядом і манерами принца.

Він не був схожий на ярмаркових фокусників. Він взагалі відмовлявся брати гроші за свої сеанси. Це принциповий момент. Хоум вважав себе провідником, а не артистом. Втім, він охоче приймав «подарунки». Смарагдові персні, діамантові шпильки для краватки, пошиті на замовлення костюми та оплачені на роки вперед люкси в найкращих готелях Європи. Зручна позиція, чи не так?

Підкорення імператорів і лють поетів

Його гастролі Європою нагадували турне рок-зірки. Він змушував важкі дубові столи злітати до стелі в присутності Наполеона III та імператриці Євгенії. Він проводив сеанси для російського царя Олександра II у Зимовому палаці. У Петербурзі він, до речі, одружився з хрещеницею царя, дворянкою Сашею Кролл.

Знаєте, як зазвичай проходили сеанси інших медіумів? У непроглядній темряві. Хоум же наполягав на хорошому освітленні. Яскраві газові ріжки, свічки, каміни. Ніяких темних шаф.

Він брав голими руками розпечене до червоного вугілля з каміна. Більше того — він вкладав це вугілля в руки глядачів. І ніхто не отримував опіків. Ніякого запаху паленої плоті. Тільки благоговійний шепіт. Під час сеансів у повітрі матеріалізувалися примарні руки, які тиснули долоні присутніх. Руки були теплими.

«Я торкався цієї руки. Вона розчинилася в моїх пальцях, як хмара пари, але за секунду до цього вона була твердою, як людська кістка», — писав один зі свідків.

Але любили його не всі. Знаменитий поет Роберт Браунінг зненавидів Хоума з першої ж секунди. Частково тому, що дружина Браунінга, теж поетеса Елізабет Барретт, була абсолютно зачарована медіумом. Браунінг після одного з сеансів написав отруйну поему «Містер Сладж, «Медіум»», де виставив Хоума жалюгідним шарлатаном. Але навіть жовчний Браунінг не зміг пояснити, як саме Хоум рухав меблі у нього на очах.

Наука підіймає лапки

У 1871 році за Хоума взялася наука. Сер Вільям Крукс — видатний фізик, хімік, першовідкривач талію (людина, чиє ім'я назавжди вписано в підручники) — вирішив раз і назавжди викрити цього шотландського вискочку.

Крукс притягнув Хоума у свою лабораторію. Ніяких екзальтованих дам, ніяких темних віталень. Тільки прилади, ваги, динамометри і жорсткий контроль.

Одне з випробувань було таким: Крукс купив новий акордеон, помістив його в клітку з мідного дроту і пустив по ній слабкий електричний струм (щоб виключити непомітні нитки). Хоум сидів віддалік, тримаючи одну руку на столі, а іншу — під столом, але поза межами клітки.

Акордеон почав грати. Мелодію за мелодією. Крукс дивився на це, фіксував покази приладів і… здався. Він опублікував звіт, в якому прямо заявив: явища, вироблені Хоумом, справжні. Вони порушують відомі закони фізики, але вони реальні.

Наукове співтовариство Британії мало не спалило Крукса на вогнищі громадської думки. Його звинувачували в божевіллі, в тому, що Хоум його загіпнотизував. Але Крукс стояв на своєму до кінця життя.

Ілюзія чи збій у матриці?

У його житті був один великий скандал. Багата і божевільна вдова Джейн Лайон усиновила 33-річного Хоума і відписала йому колосальну суму в 60 тисяч фунтів. Вона стверджувала, що дух її покійного чоловіка наказав їй це зробити. А потім передумала і подала до суду, звинувативши Хоума у вимаганні.

Суд Хоум програв — вікторіанське правосуддя не відчувало симпатій до людей, які розмовляють з духами. Йому довелося повернути гроші. Але навіть у суді не змогли довести, що він показував фокуси. Його засудили за «неприпустимий духовний вплив».

Деніел Данглас Хоум помер у Франції у віці 53 років. Від того самого туберкульозу, який гриз його з дитинства. І знаєте, що найдивовижніше у всій цій історії?

Минуло півтора століття. Ілюзіоністи навчилися розпилювати жінок, зникати зі сцени і проходити крізь Велику Китайську стіну. Ми знаємо, як працює левітація Копперфільда — це надскладна система невидимих тросів. Але досі жоден фокусник, жоден історик магії не зміг переконливо і досконально пояснити, як хворий на сухоти шотландець вилетів з вікна на третьому поверсі в 1868 році. І як він змушував грати акордеон у дротяній клітці.

Можливо, він був найбільшим генієм обману в історії людства. Людиною, чия спритність рук перевершувала межі людської анатомії. А можливо… Втім, іноді корисно залишати у світі місце для речей, які ми просто не можемо пояснити.