Майкл Меллой: неймовірна історія людини, яку не брала смерть

1933 рік. Бронкс. У барі Тоні Маріно пахло дешевим пійлом, застарілим тютюном і відчаєм Великої депресії. За стійкою, згорбившись над склянкою, сидів чоловік, який ніяк не хотів помирати. Звали його Майкл Меллой. І для компанії респектабельних джентльменів за сусіднім столиком він став справжнім прокляттям.

Знаєте, історія криміналістики повна витончених планів і геніальних злодіїв. Але випадок із Меллоєм — це не про геніальність. Це брудний, похмурий і до абсурду смішний фарс про людську жадібність і феноменальну ірландську печінку.

План, який здавався бездоганним

Велика депресія ламала людей. Тоні Маріно, власник того самого підпільного бару, ледве зводив кінці з кінцями. У його заклад часто навідувався Майкл Меллой — колишній пожежник, іммігрант з Ірландії, а нині просто 60-річний бездомний алкоголік. У нього не було ні сім'ї, ні дому. Лише безмежна жага.

Ідея була до нудоти проста. Маріно і його приятелі — гробар, бармен і дрібний шахрай — утворили негласний «Синдикат убивць». Вони вирішили застрахувати життя Меллоя на пристойну на ті часи суму. Три страхові поліси. Більше трьох тисяч доларів. Залишалося лише трохи прискорити природний хід речей.

План не вимагав ножів чи пістолетів. Змовники просто відкрили для Майкла безлімітний кредит у барі. Пий, старий. Пий до смерті. Вони розраховували, що зношений організм старого здасться через пару-трійку днів.

Меню для безсмертного

Меллой пив. Він приходив вранці, пив весь день і засинав на стійці. Прокидався і знову пив. Йшов тиждень. Другий. Майкл виглядав краще, ніж будь-коли. Безкоштовний алкоголь явно йшов йому на користь. Синдикат почав нервувати — за страховку доводилося платити внески, а клієнт і не думав відправлятися на той світ.

Тоді бармен замінив віскі на антифриз. Майкл випив. Крякнув. І попросив ще.

Це було дивно. Навіть лякаюче. У хід пішов скипидар. Потім — кінська мазь, змішана з щурячою отрутою. Меллой випивав коктейль, дякував господарям і просив повторити. Організм ірландця переробляв токсичну гидоту з ефективністю промислового заводу.

Чесно кажучи, на цьому місці історія перестає бути кримінальною хронікою. Вона перетворюється на чорний анекдот. Коли отрути не спрацювали, Синдикат перейшов до їжі. Вони подали Майклу устриці, вимочені в деревному спирті. А на закуску — бутерброд з протухлими сардинами, щедро приправлений битим склом і канцелярськими кнопками. Майкл з'їв все. І попросив запити.

Мороз і жовте таксі

Відчай штовхає людей на дурниці. Зима 1933 року видалася в Нью-Йорку суворою. В одну з ночей, коли температура впала нижче мінус двадцяти, змовники дочекалися, поки Меллой відключиться. Вони вивезли його в глухий парк, кинули в сніг і вилили на груди старому галон крижаної води.

Наступного ранку Синдикат зібрався в барі, чекаючи новин про знайдений труп. Двері скрипнули. На порозі стояв Майкл. Злегка продроглий. Він підійшов до стійки і хрипко сказав: «Дайте випити, я щось підмерз».

Нерви вбивць здали. Вони найняли таксиста Гаррі Гріна. План був грубим: збити п'яного Меллоя на темній вулиці. Таксі розігналося до 70 кілометрів на годину і вдарило старого. Тіло підлетіло в повітря. Переконавшись, що справу зроблено, злочинці зникли.

Фінал залізного Майка

Минуло три тижні. Змовники вже готували документи для страхової, коли двері бару знову відчинилися. Меллой. Живий. З забинтованою головою і рукою на перев'язі. Він вибачився за довгу відсутність — сказав, що трохи захворів і лежав у лікарні. А тепер, будьте ласкаві, плесніть віскі.

Його вбив газ. Зрештою Синдикат дочекався, поки Меллой засне, засунув йому в рот шланг, підключений до газового крану, і пустив чадний газ. Тільки це змогло зупинити серце Залізного Майка.

Але карма — дама з відмінним почуттям гумору. Чутки про «людину, яка не вмирала» вже поповзли по Бронксу. Поліція швидко склала два і два. Тіло ексгумували, знайшли сліди чадного газу, і весь Синдикат відправився під суд.

Четверо з них закінчили свої дні на електричному стільці у в'язниці Сінг-Сінг. Іронія долі. Державі знадобився всього один розряд струму, щоб убити тих, хто місяцями не міг впоратися з одним старим, спившимся ірландцем.

Майкл Меллой не був героєм. Він був зламаною людиною на узбіччі життя. Але у своїй останній, абсурдній битві зі смертю він показав дивовижну річ. Іноді людське тіло і дух мають такий запас міцності, що ламають будь-які, навіть найвитонченіші плани. Вип'ємо за це. Тільки, мабуть, чистого віскі. Без антифризу.