375
…. лиш ми….
Уляна Задарма
… ну що ж ти завмер, мій Збентежений Сонячний Зайцю?
біжи — не спиняйся! — крізь цю запізнілу весну…
… Так ніжно торкається губ бірюзовими пальцями
некошене Небо, мене позбавляючи сну…
і з розуму зводить кульбаб… Наближаючи літо…
Відчинених вікон медові тремтять вітражі…
І падають зорі — у кружку із надписом «Lipton»…
й даремно з екранів чужі виглядають ЧУЖІ
І місто не місто — зелене розгойдане море,
де сонце спікає бруківки гарячі коржі!
А світ — такий справжній, неначе народжений вчора…
… лиш ми — міражі…
… ну що ж ти завмер, мій Збентежений Сонячний Зайцю?
біжи — не спиняйся! — крізь цю запізнілу весну…
… Так ніжно торкається губ бірюзовими пальцями
некошене Небо, мене позбавляючи сну…
і з розуму зводить кульбаб… Наближаючи літо…
Відчинених вікон медові тремтять вітражі…
І падають зорі — у кружку із надписом «Lipton»…
й даремно з екранів чужі виглядають ЧУЖІ
І місто не місто — зелене розгойдане море,
де сонце спікає бруківки гарячі коржі!
А світ — такий справжній, неначе народжений вчора…
… лиш ми — міражі…
