Дактиль Амфібрахій Анапест

Уляна Задарма



… Благенький Вірш давився рафінадом
та не зважав на карієсний зуб…
Вчорашній слід бузкової помади
відтворював на шиї контур губ

якоїсь переперченої Музи,
забутої на клітці сходовій…
Невдало імітуючи Карузо
Благенький Вірш співав мені: Раді-і-ій!

мені, Мала!.. Мене ж бо на Парнасі
упізнає й цінує кожен пес!
Я не якийсь Грицько або Тарасій,
я — Дактиль Амфібрахій Анапест!

...і бовтав рими вимучені в склянці,
що намагались вилізти й втекти…
Був аркуш — в комі… Стіл — у екзальтації…
В нічному парку нявкали коти…

Дуби скидали жолуді у лісі,
Благенький Вірш ридав, сміявся, пив…
Як раптом о четвертій сорок вісім
хтось впевнено у двері подзвонив…

І Пані у заквітчанім картузі
сказала строго з-під фальшивих вій
— Зламався ліфт… Собача ніч!.. Я — Муза.
Ти все… того?.. Римуєш?.. В тебе — Мій?

І упіймавши Дактиля за крила
(Хоч той пручався, борсався й шипів)
благально на порозі попросила:
-Ти СПИ вночі… Здоров«я, знаєш, сила…

Ну не складай ні ВІршів, ні вірШІВ!!!

Займався день… Трамвай дзеленькав звично…
Злітали в небо срібні літаки…
...і сипалися — так не поетично-
в майбутній борщ натерті буряки…